КОНСТИТУАНТА –

Французькою constituant – установча, буквально – що встановлює, частина назви Assemblee nationale constituante – Національні Установчі збори.

У різних країнах Конституанта має різні назви – установчі збори (установчий сойм, скупщина), національні, народні, конституційні збори (конституційна асамблея, конгрес, конвент) і т. п.

КОНСТИТУАНТА – всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції держави.

Перші Конституанти були утворені в США та Франції. Перші у світі конституції – основоположні закони – були прийняті саме установчими зборами ще у ХVІІІ ст.

В історичній ретроспективі прийняття основного закону спеціально обраною Конституантою, здебільшого, відбувалося після та в результаті якихось надзвичайних подій, війн і революцій, системних політичних криз (США- 1776, 1787; Франція- 1789, 1792, 1848, 1871, 1945; Німеччина- 1848; Бразилія- 1988; Колумбія- 1991; Камбоджа- 1993), після руйнацій імперій (Австрія- 1918; Росія- 1918; Німеччина- 1919; Туреччина- 1922), здобуття політичної незалежності (Бельгія- 1831; Польща- 1919, Латвія- 1919, Литва- 1920; Чехія- 1920; Грузія- 1921; Індія- 1950, Естонія- 1992), падіння тоталітарних режимів (Італія- 1947, Португалія- 1976, Болгарія- 1991, Румунія- 1992, Південна-Африканська Республіка- 1996). Іншими словами, реалізована Конституанта завжди знаменувала собою системні зміни в житті суспільства та устрої держави.

Ідея Конституанти не оминула і Україну. 30 жовтня (ст.ст.) 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом було призначено день виборів – 27 грудня 1917 року та день скликання – 9 січня 1918 року. Самі вибори проходили вже в умовах війни з більшовиками та не були закінчені. Вибори відбулися лише на вільних від окупації територіях у 171 виборчому окрузі (загальна кількість утворених округів – 301). Власне, усі чотири Універсали Центральної Ради були акцентовані на установчі збори. Перший та другий – на Всеросійські, а третій та четвертий Універсали – на Українські Установчі збори.

Західна-Українська Народна Республіка, від моменту свого утворення, також орієнтувалася на Конституанту. Українська Національна Рада у своєму Статуті, прийнятому у Львові 18 жовтня 1918 року, прямо називає себе Конституантою. 13 листопада 1918 року нею був ухвалений Тимчасовий основний закон, який передбачав скликання установчих зборів для прийняття Конституції Західної-Української Народної Республіки.

Більшовицька агресія, німецька окупація, війна та внутрішні чвари, поховали тоді усі надії на Конституанту українського народу – Народну Конституцію – Українську Народну Республіку (до слова – першу Народну Республіку у світі).

Концепція установчої влади була сформульована за часів Великої французької революції абатом Еммануелем-Жозефом Сійесом (1748–1836).

Згідно цієї концепції, установча влада первинна стосовно усіх інших влад – законодавчої, виконавчої і судової.

Установча влада є практичним і вищим проявом суверенітету – верховної влади народу, котрий, реалізуючи її через своїх спеціально і лише для цього обраних представників (установчі збори), приймає конституцію.

За формую скликання Конституанти – загальним волевиявленням, депутати установчих зборів отримують спеціальний (прямий) мандат від народу, який дає їм змогу і право брати участь у вирішенні питань прийняття конституції. Наявність саме такого мандата забезпечує найвищий рівень легітимності прийнятих у такий спосіб конституцій.

Головною ознакою Конституанти є легітимність – визнання народом її правомірності, законності дій та повноважень. Іншими словами – довіра громадян. Недовіра – нелегітимність – нівелюють Конституанту, по суті.

ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus – згідний із законами, законний, правомірний) – згода народу з владою, коли він добровільно визнає за нею право приймати обов'язкові рішення. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада спиратиметься на силовий примус. Крім того, легітимність – політико-правове поняття, що означає позитивне відношення жителів країни, великих груп, громадської думки (у тому числі і зарубіжної) до інститутів влади, що діють в конкретній державі.

На сьогодні, виходячи з мотивів прагматизму (читай – через страх перед власним народом) найбільш поширеною є практика прийняття конституції або внесення до неї змін парламентом. До цього, про людське око, аби надати основному закону більшої легітимності, може додаватися затвердження прийнятих парламентом рішень на всенародному референдумі.

Референдум прямо узгоджується з концепцією установчої влади, але не є прямим замінником Конституанти. Оскільки мова іде про великий за обсягом документ – конституцію, надзвичайно важливим є питання довіри до розробників основного закону. Тому референдум радше є логічним доповненням і продовженням Конституанти, «останнім легітимізатором» її дій та рішень.

Легітимність організації та діяльності Конституанти, як правило, має забезпечувати спеціальний правовий акт, який встановлює порядок проведення виборів її членів. Проте, наприклад, за умов системної політичної кризи – кризи довіри всіх до всіх, очевидно, можуть виникати сумніви щодо законності – легітимності самого цього акту.

За таких обставин важливу роль відіграє сам факт проведення загальних та демократичних виборів до установчих зборів. Верховна влада – суверенітет – належить народу: легітимізація Конституанти відбувається безпосередньо через її вибори та з моменту її обрання – внаслідок вільного всенародного волевиявлення.

Єдине завдання Конституанти – прийняття нової або зміна діючої конституції – основного закону.

Мета Конституанти – Народна Конституція – громадянський консенсус – громадянська солідарність – в ім’я гідності, свободи та розвитку – через встановлення справедливого закону усіма для усіх.

Нелегітимність нічної домовленості не уповноваженої для прийняття конституції Верховної Ради, яка закріпила владні права та пільги за собою без згоди народу,  визнав навіть Конституційний Суд.

Коли громадяни України примусять нинішніх керівників держави призначити вибори до Конституційної Ради, оберуть достойних довіри для прийняття закону усіх для усіх - тоді постане нова Українська Народна Республіка.

За текстом – В. М. Шаповал. Конституанта //cyclop.com.ua/content/view/1142/58/1/9/

Петро Петрович Гатальський