ЧИ ЗМОЖЕ СИЛА КОРИТИСЬ РОЗУМУ?

У кожного своє розуміння справедливості – як ставляться до його потреб інші, а як він сам.

Свою справедливість пралюди виборювали ще до появи у них розуму: що задовольняє потреби – справедливо, інше = ні. Розумні ватажки на перше місце ставили потреби своєї спільноти – ця справедливість не відповідала вимогам окремих осіб. Сильні – боролись, слабші – корились справедливості сильних. З розвитком суспільства ця проблема не зникала, ставала мрією слабких: кожному по потребам під захистом найсильніших, тобто богів, потім єдиного Бога, потім керівника найсправедливішої партії. Жоден мислитель не проминав цієї ідеї, усіх назв не перерахувати. В ХХ столітті почались чисельні спроби всіляких вождів побудувати держави за таким принципом. Різні партії запевняють, що лише вони спроможні втілити цю мрію. А практично відбувається все те ж саме: сильні виборюють СВОЮ справедливість для інших. В попередніх роботах (“Яка влада нам потрібна” та інших) я висловив ідею поставити над сильними періодичний дозований контроль розумних слабших. Я знаю, що жодну партію, що домагаються влади, така перспектива не влаштовує.

А може це і є рішення давньої проблеми: сила має коритись моралі розуму? На мій погляд, розумні люди, отримавши силу влади, частково втрачають через сп’яніння владою та людську жадібність можливість контролювати свої дії розумом.

Хто і як служить державі?

Мій однополчанин пізніше за мене звільнився з лав української армії з посади заступника командира полку і пройшов по конкурсу на посаду державного службовця  Він міг би ще й зараз працювати на цій посаді, здоров’я дозволяє, але... В приватній бесіді поділився, що відчував себе приниженим тим, що пенсія прапорщика, який зараз йде в запас, більше, ніж у нього, підполковника. Тому, поки можливо, перейшов на пенсію державного службовця – вона значно більша. А відповідальна робота в державній службі (на його погляд) була легшою за попередню військову. Хоча в бухгалтерії враховували те, що у нього пристойна пенсія, і тому різні надбавки держслужбовця у нього були мінімальні – але навіть це забезпечило йому пенсію, набагато більшу, ніж військова.

Однополчанин працював на ставку, я ж, вчитель, після скорочення кількості учнів працював на половину ставки, а зараз працюю чотири години на тиждень – аби не втрачати звичний стимул переборювати біль і відчувати себе потрібною людиною. Трудова книжка у мене з 1960 року, але можливості допомогти внукам мінімальні,  щось ще можу лише тому, що майже не витрачаю на потрібне мені лікування.

В Пенсійному Фонді державний службовець 11 березня 2011 року порадила подати на Фонд в суд за несплату пільг дитини війни. 12 березня 2012 року отримав ухвалу апеляційного суду: рішення міського суду про виплату заборгованості за період від дати за п’ять місяців до звернення (з 12 жовтня 2010р) по день суду (загалом за 7 місяців) виплатити, а далі не виплачувати - підтвердив. Мою вимогу платити пільгу надалі суд задовольнити не може. Дослівно: “Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє, які не відбулися в часі чинним законодавством не передбачено”...Ухвала оскарженню не підлягає.

(Це дійсно так? Оскаржити цю маячню в Україні не можу?)

Хто може пояснити мені це словоблуддя державних службовців - суддів: державні службовці ПФ винні, що всупереч закону не платили, але вони  й надалі можуть не  платити. Чому я не отримав відповіді на таке звернення до апеляційного суду:

“Я не ставлю під сумнів відповідність Закону ухвали суду щодо пропущення терміну для звернення до суду. Я не можу зрозуміти, чому не вважаються поважними причинами:

- неможливість самостійно розібратись у всіх суперечностях законодавства, які по різному регулювали право на 30% надбавку до пенсії,

- моя впевненість, що Верховна Рада і Кабінет міністрів приймали закони чи постанови, які не порушували (обмежували) мої права і не суперечили Конституції України,

- моє переконання, що Пенсійний Фонд нараховував та виплачував надбавку до пенсії відповідно до вимог Закону та Конституції України – мені, законослухняному громадянину.

Я завжди вважав, що формула “незнання Закону не звільняє від відповідальності за його порушення” стосується лише порушників, а обов’язком державних службовців є вчасне доведення норм Закону, який захищає, до тих, кому цей захист призначений державою. А якщо на час прийняття Закону не вистачало коштів, вони мали цю надбавку зараховувати як борг держави переді мною, повідомити про це мене особисто - на який рахунок він начисляється. Порушили закон вони, покараний за їх бездіяльність я.”

Я хотів, щоб мої внуки не чекали до своєї пенсії (як я до своєї) щоб отримати вищу освіту. Я. напівсирота, з хворою матір’ю не мав можливості молодим поступити в інститут, треба було заробляти на життя. Я ще встиг в 1992 році по конкурсу пройти на безкоштовне навчання і стати дипломованим вчителем. А зараз без грошей вищу освіту не отримати...

При недемократичному самодержавстві лікар Бланк та вчитель Ульянов працею лише на своїх посадах змогли  забезпечили своїм дітям можливість отримати пристойну освіту в платних навчальних закладах (Колодний. “Ленін без гриму”).

Я теж все життя до пенсії жив лише на одну зарплату... 3 роки отримував її за роботу в ливарному цеху державного заводу, потім 25 років військовим – як частина щита держави, далі – за навчання дітей в державній школі. Я на недоторканість вищих державних службовців не претендую: вони вибороли її в ніч на 26 червня 1996 року в змаганні з можливим референдумом, не про них зараз мова. Але чому ті, хто служить владі, більше захищені з пенсійного боку, ніж ті, хто служить державі, народу?

Яку державу будуємо?

ЯКБИ Я МАВ ВПЛИВ НА ВЛАДУ…

Деякими з цих думок я поділився з кількома кандидатами в президенти, редакціями центральних газет (з міських одна надрукувала статтю до дня Конституції), але відповідь отримав лише від одного з кандидатів в президенти: парламент працює в цьому напрямку, навіть вже прийняли закон, але Ющенко наклав вето. Президент інший, парламент той же, але партіям, що лише рвались до владного корита, питання підконтрольності влади не підходить.
ЧОМУ Я ГОЛОСУВАВ ПРОТИ ВСІХ
7 лютого 2010 року вибір був серед двох лідерів парламентських саботажників. Свого часу вперше ініціювала саботаж Юлія Володимирівна під гаслом боротьби з продажними депутатами, з допомогою Віктора Андрійовича потрапила в прем’єрське крісло. У прибічників Віктора Федоровича лакувальників не знайшлось, саботували законодавчий процес за принципом ”чим гірше уряду і народу, тим краще опозиції”. Така ж позиція нинішньої опозиції…
Довіряти словам депутатів варто лише тоді, коли вони звинувачують одне одного в крадіжках народного майна. Якби це була брехня, суди були б завалені справами про захист честі. А так –  нема чого захищати, хіба що товкти недоторкані пики одне одному.
Це відбувається лише тому, що Конституцію незалежної України прийняла ще комуністичною більшістю (не маючи на те повноважень) Верховна Рада “під себе”, ще й медалями збирались себе за нічне домовляння нагородити. Усі зміни “правил депутатської гри” затверджували “гравці”, користуючись тимчасовою кількісною перевагою під час “матчу”. І хто б з них не потрапив до влади, для народу різниці не буде доти, доки не встановить, як мають працювати ті, кому він вирішив довірити  на певний час владу. Самі недоторкані цього робити не стануть, до якої б партії вони не записувались.
ЩО МАЄ ГАРАНТУВАТИ КОНСТИТУЦІЯ
І національна ідея, і Церква - об’єднують своїх проти інших. В Україні, з такою різноманітністю національностей і конфесій основою об’єднання людей повинні бути моральні засади спільного життя. Це може зробити лише така держава, владні органи якої не зможуть без дозволу народу змінювати регламентуючі їх діяльність закони.
Конституцію України  мають приймати люди, яких народ обере лише на час прийняття (або зміни) Конституції. Вони розглянуть всі проекти і запропонують народу на затвердження найкращий з можливих. Такими обранцями можуть бути особистості, визначені жеребкуванням серед еліти, яка пройде тести на толерантність з: а)тих міських і сільських голів, що обрані на цю посаду більше одного разу, б) порядних викладачів-юристів, обраних студентами таємним голосуванням, в) ні в якому разі не обирати з  нинішніх партійних депутатів ВР і не з скоробагатьків.
В БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ ПРИЗНАЧЕННЯ ЦИХ ЛЮДЕЙ НЕ ПО-ВИННО ЗАЛЕЖАТИ ВІД КУПЛЕНОГО БИДЛА.
За діями владних гілок (“орендарів влади”) має бути контроль власника (не джерела!) влади – народу. Для цього має бути найвищий орган влади народу - Конституційна Рада (далі КР) – періодичний орган влади, який вибирається жеребкуванням серед вищезгаданої еліти через певний період на короткий термін, можливо один раз в 4-5 років на місяць. Контролювати владу між зборами КР має гарант Конституції – Конституційний Суд (далі – КС), який обере КР. Закони перед підписом Президента (Гетьмана?) мають узгоджуватись з КС.
КР першого вибору, після затвердження народом нової Конституції обирає КС, призначає голів контролюючих та силових структур, Наступні КР вибирати-муться для оцінки дій гілок влади, виправлення недоліків Конституції на підставі звернень громадян, обрання нового КС і призначення  або підтвердження повноважень голів контролюючих та силових структур.
Призначені КР посадові особи мають ще (крім посадових обов’язків) готувати базу даних для змін Конституції та оцінки дій гілок влади черговою Радою, вживати в разі потреби негайні заходи до нині недоторканних особисто-стей. Звертатись до КС повинен мати можливість КОЖЕН громадянин України через громадські організації правозахисту або через місцеві суди присяжних.
Життя кожного з представників влади має бути публічним, з декларацією як прибутків, так і витрат кожного члена сім’ї. Навіть якщо дитина владної особи “мажорить”, такому вихователю не місце у владних структурах. Будь-який неетичний вчинок судді або його дітей має стати кінцем його суддівської кар’єри, а суддівська помилка, що призвела до засудження невинного, має виправлятись рішенням президента про негайне звільнення невинно осудженого, арешту судді та слідчих, що вели справу, та термінового перегляду справи для визначення міри провини судді (недогляд чи умисел).
Якщо дії влади призвели до збільшення національного боргу без поліпшення матеріальної бази держави (лише на проїдання), погіршення умов життя, зростання смертності серед дітей та населення працездатного віку, чи відповідної шкоди – КС має негайно запропонувати народу висловити своє ставлення до влади на референдумі. Хабарництво члена КС – як і всіх високопосадовців - має каратись довічним його ув’язненням і конфіскацією майна як хабарника, так і  в усіх його родичів.
Рішення Конституційної Ради по змінам Конституції мають бути за-тверджені на вищому законодавчому рівні - референдумом.
Корупцію високопосадовців, обкрадання народу з вивозом капіталу за кордон і хабарництво у великих розмірах треба прирівняти до найтяжчих злочинів проти людства. Якщо такий злочинець втік за кордон, не бажаючи отримати довічне ув’язнення, то через рік вирок суду про довічне ув’язнення рішенням Верховної Ради має замінюватись смертною карою, яку виконає спеціальний каральний підрозділ - якщо держава-укривач не візьме на себе відповідальність по відшкодуванню збитків, викупивши тим самим життя злочинця. Спадкоємець страченого злочинця має повернути награбоване, інакше його чекатиме така ж доля.
Власник землі лише той, хто її створив. Держава має тільки регулювати взаємовідносини між користувачами угідь, щоб ті не шкодили природі. Земля не може бути передана в користування людям, які особисто не працюють на ній (лихварям, банкірам та тим, хто зараз має земельну власність, розумно не використовуючи її для поліпшення життя народу і слави держави).  Перевага в надання землі в користування належить тому, хто краще її зберігає. Якщо користувач ділянки землі своїми діями вчинив шкоду людям або природі, він має бути позбавленим права користуватись землею без відшкодування коштів, витрачених на її облаштування, але обов’язково має відшкодувати заподіяне..
Інвестування праці землеробів повинно страхуватись не особистим майном працюючих, а державою. Виробник продукції (ідей, знань, продуктів землі та води, промислових виробів та послуг) має мати перевагу над власником грошей, навіть чесно зароблених важкою працею.
Послуги, життєво необхідні людині (пристойні умови проживання, надійна охорона здоров’я, розвиток розумових здібностей) мають надаватись державним коштом. Намагання особистості мати для себе занадто багато майна і грошей (на порядок більше необхідного для життя рівня і вище) має обкладатись прогресив-ним податком. Платним навчання має бути лише для ледарів і нездар, визначати таких має відповідна комісія через певний термін навчання. Розумні ледарі мають мати можливість повернути право безкоштовного навчання.
ЩО ЩЕ ТРЕБА ВИРІШИТИ ВЛАДІ
1. Розвиток науки дозволив аморальним ділкам під гаслом “свободи слова” руйнувати загальнолюдські моральні цінності. Журналісти мають прийняти свій моральний кодекс, основою якого має бути положення “не зашкодь”.
2. Після отримання незалежності в Україні закрито безліч дитячих садків. Влада вирішила збільшити кількість населення, матеріально заохочуючи зростання народжуваності. Формування характеру, розвиток здібностей відбувається у здорової людини до досягнення 6-річного віку. Чи аналізувались статистичні дані по соціальному складу новонароджених: відсоток безбатченків, дітей алкоголіків, наркоманів? Де і ким формуються характери і розвиваються здібності майбутніх громадян України? У японців є впевненість, що кожна 10-річна людина - геній, 15-річна – талант, а в 20 років – звичайна людина. А у нас з таким ставленням до виховання дітей такої впевненості нема. Чи може це втілення гасла “Нас багато, нас не подолати”? Але ж владу обрали ми, люди, а не м’ясомолочні тварини, не “гарматне м’ясо” – а навіть для тих потрібні хліви та казарми з обслугою та капралами…
3. Кожна людина, рано чи пізно, ставить собі питання: що ми робимо для розвитку душі, якій звітувати перед Творцем за час, що вона перебувала в нашому смертному тілі. Але найчастіше це відбувається лише тоді, коли звички хтивого тіла стають сильніше волі розуму людини. Як запобігти цьому? Найприродніший вихід – вчити дітей, щоб не повторювали помилок батьків. Кращий метод виховання – особистий приклад авторитетної людини.
Невміння планувати сімейний бюджет, залагоджувати родинні конфлікти, сподівання на когось у вихованні власних дітей – це та інше веде до збільшення кількості дітей з неповних та проблемних сімей. Вихованням майбутніх мам і тат в державі піклуватись (крім батьків) нема кому. А це справа всього суспільства, не лише одних батьків. Батьківству треба вчити змалку, це добре розуміли і робили наші менш цивілізовані предки.
4. Світська влада відділила Церкву від держави і школу від Церкви – це був крок, що звільнив людей від догматів сліпої віри. Релігії світу “сіють розумне, добре, вічне”, але всі Церкви – інститути духовної влади, які користуються вірою людей в Бога для збагачення своїх служителів. Влада церковна має бути частиною влади держави і під контролем прихожан і громадськості, дії служників не повинні шкодити інтересам держави. Моральні засади служників всіх релігій держави не мають суперечити ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІЙ моралі Конституції. Союз церков (або служників всіх релігій держави) можна створити лише силою влади всього народу, самих віруючих, що примусять їх поважати бажання людей жити в мирі. Храм будь-якої релігії – місце зібрання для спільного звернення до єдиного Бога багатьох одновірців різних релігій. Кожна людина має право сповідувати СВОЮ віру в Творця, поважаюче таке право інших. Але далеко не всі служителі храмів служать лише Богу. Закликати в храмі віруючих своєї конфесії не шанувати розумну людину іншої конфесії - не робить честі служителям єдиного Бога і повинно каратись. В усіх храмах має бути відео спостереження як для охорони від злочинців, так і для можливості транслювання кращих проповідей духовних пастирів. Розумні проповідники Це-ркви – надбання всього людства, а не однієї з релігій. Монополії на трактування Божої волі бути не може ні у кого, конкуренцію в отриманні прибутку шаманами, жерцями, волхвами, понтифіками та іншими служителями єдиного Бога держава має узаконити без надання переваг будь якій конфесії. Бог один, лише різні назви Його та обряди шанування Його в різних місцевостях, навіть у віруючих однієї конфесії. Миряни не розбираються в тонкощах трактування богословських домислів про Бога, їм потрібне мирне життя.
Основним принципом кожної з релігій є віра, а вона починається там, де кінчається знання. Віра при великому обсязі знань – благо для людей, вони зростають духом. Чим менше знання, тим більше простору для тупого фанатизму сліпої віри. Саме тому необхідна заборона допуску шаманів всіх конфесій до навчання дітей в державних школах – особливо зараз, коли дуже значна кількість дітей не бажають витрачати час на вивчення шкільних предметів. . В Єрусалимі є храм всіх релігій, чому в українських школах не можуть знайомити дітей з тим, як шанують єдиного Бога різні народи? Хіба дітям не треба знати, як сварка шаманів призвела до різних дат святкування воскресіння засновника найпоширенішої релігії?
5. Школа – храм науки, в якому держава бажає виховати громадян майбутньої України. Освітянські чиновники (державні службовці!) наказують шукати обдарованих дітей, десятиліттями вводять в школі розвиваюче навчання, захищаючи на цьому дисертації, значний обсяг програм вищих навчальних закладів передали загальноосвітнім школам – а стан освітянської галузі лише погіршується…
Чим більша наповнюваність класів, тим важче вчителю підтримувати порядок, тим гірше учні засвоюють матеріал уроку. Оптимальна кількість учнів в класі має бути 15 осіб, щоб вчитель міг надати необхідну допомогу кожному. Крім вчителя, кожному класу потрібен вихователь-психолог, щоб керував колективом з першого до останнього дзвінка – вчителю просто не вистачає часу займатись ще й вихованням на уроці. Років сорок тому чув від старого сільського вчителя, що до війни ставка вчителя була 13 годин – часу вистачало і на якісне підготування до уроків, і на достатню увагу власним дітям. Зараз серед проблемних дітей є і вчительські. Вчителі запевняють, що з деякими темами програм сучасних середніх класів вони познайомились лише в інституті. Кількість уроків разом з підготовкою вдома перевищує кількість годин, що має відпрацювати дорослий за тиждень – сучасною навчальною програмою учні позбавлені охорони здоров’я. Це одна з причин того, що здоров’я учнів за час навчання в школі погіршується (для дорослих на шкідливому для здоров’я виробництві час роботи скорочений). Якщо учень пропустив з десяток уроків, то у нього ледь вистачає фізичних можливостей через перенасиченість програми на-долужити згаяне (навіть якщо його здібності вище середніх). Більшість таких учнів втрачають бажання вчитись, бо вже в 7-9-му класах починають розуміти, що значна кількість шкільних знань не знадобляться в їхньому подальшому житті ніколи. Якщо учень вчитись не бажає, а школу відвідувати мусить, він заважає вчитись іншим. Школа не може захистити від таких “примушених” тих учнів, які ще не втратили бажання вчитись - закон про обов’язкову середню освіту цього не передбачає. Зараз в деяких класах кількість таких “учнів” досягає 80%, до чверті з них – гіперактивні. Вчителі в такі класи, будь їхня воля, ніколи б не заходили, але у нас же обов’язкове середнє навчання. В цьому навчальному році вчителям перестали платити за заміну уроків вчителів, які захворіли або підвищують кваліфікацію  – нема коштів (чи може це лише в Житомирській області?)  Коли вчитель хворий або на курсах   “учням” радість,  іншим же учням програму треба засвоювати самостійно, вчитель не буде мати часу, коли повернеться, пояснити незрозуміле. А оскільки програму виконати треба, вчитель запише, що хтось з колег провів ці уроки безкоштовно.  Владі не потрібна значно більший відсоток здорових громадян з якісною освітою? Невігласами легше маніпулювати? Бидло потрібно всім?
До речі: більшість вчителів після курсів в інститутах післядипломної освіти вважають цей час змарнованим, але без курсів втрачається право на атестацію А зарплата персоналу цих інститутів, а кошти на командирування вчителів заради чого марно витрачаються?
6. Держава не піклується і про резерв захисників Вітчизни. Скаутизм виник внаслідок аналізу англо-бурської війни - фізична підготовка англійських вояків до дій в складних умовах була слабка. Програма “Захист Вітчизни” – втрата шкільного часу. «Пласт» має діяти в кожній школі коштом держави, бажано з залученням кращих спеціалістів елітних підрозділів міністерства оборони – це база військових (спортсменів теж). Весняний вихід “Пласту” в табори можна запровадити як обов’язковий залік на отримання свідоцтва про закінчення 9-го класу. Двотижневий курс (типу “Молодого бійця”) в польових умовах дасть на-багато більше, ніж години, просиджені в класах. У піонерів і гітлерюгенда не все було поганим. Україні життєво необхідна здорова молодь, виховати її патріотами – завдання держави. Козаки в історії України – військовий стан, в козацьких містах не було безпритульних дітей. Про сучасних козаків можна почути, що це лише базіки-випивохи, які бажають урвати щось лише для себе. Закон про козацтво потрібен - щоб не ганьбили звання славних предків і власним прикладом виховували захисників держави. Може краще було б давати звання козака з відповідною шаною лише тим, хто “вивів в люди” певну кількість таких ”учнів”, від яких страждає школа?
Я звертаюсь до всіх небайдужих: подобається влада чи ні, але їй треба допомогти стати такою, як ми хочемо. Армійський принцип: “не вмієш – навчимо, не можеш – допоможемо, не хочеш – примусимо” – має стати головним в будуванні нашої спільної держави. Звинуваченнями: “Сам дурень !” і саботажем законотворення державу не побудуєш, демократія не повинна ставати охлократією, коли доля розумної поправки до закону бездумно вирішується помахом руки…
В західних державах нема бродячих собак, тому їхні принцеси приїжджають цілувати наших. Наша мудра ВР, запобігаючи перед такими принцесами, захистила законом зростаючу небезпеку нашого суспільства. Телебачення, показуючи, як пси загризли їхнього співробітника, в іншій програмі “ллє сльози” над трупами собак, яких всупереч закону знищили самоправні ги-целі.
Ми ж розумні люди! Кожна розумна людина іноді робить дурні вчинки, але ними не вихваляється. Навіщо ж виставляти свою дурість?!

ОПОЗИЦІЯ – ЦЕ ЩО ЧИ ХТО?

Вважаю, що незалежністю 1991 року Україна зобов’язана не лише ідеалістам Руху, але в значний мірі комуністичній більшості парламенту, яка боялась бути в Росії Єльцина і хотіла звільнитись від перебудівника Горбачова. Нині комуністи мають обрану Україну, але втратили повновладдя, мріють повернути.

До ідеалістів Руху пристало чимало практичних горлопанів-хапуг - зараз вони найвидатніші опозиціонери, “святіші за самого папу римського”.  Рухівці ще виборюють свою Україну.

Коли я почув, як симпатичний бухгалтер вихваляється чистими руками (за своє життя я не бачив жодного фінансового працівника, який хоч якось не користувався вигодами свого становища), я вирішив, що той, хто після тюрми не опустився, як всі відомі мені зеки, а став організатором на виробництві ще в СРСР, вартий більшого, ніж симпатичний зять значного фінансиста.

Під час майдану студент 1 курсу КПІ на прохання мами-вчительки  не лізти в політику, пояснив, що якщо не піде на майдан, його “підуть” з КПІ. Технічні працівники автобусного і залізничного вокзалів Житомира констатували, що в цей період не було жодного бомжа. Для одних майдан був втіленням мрії, для других – не дуже приємним обов’язком, третім – халявою: в одній купі святе і грішне. Переможці назвали революцією зміну політиків у владі, показали світові неадекватність майданних командирів, що здатні напідпитку воювати і з поліцією Німеччини.  Слава Україні?  Чи “героям”?

Вважаю, що навіть порядну людину спаскудить безконтрольна влада, можливість безкарно поліпшити матеріальне становище своїх нащадків.

Будь-яка революція наверх виносить сміття, завдає народу горя (переможців не судять, “хвали мене, моя губонька” “В усьому винні попередники!”). Еволюція довша, не дає “все і зараз”. Не існує влади, яка б усім подобалась, але ламати старе – не значить робити краще. Наламались, дурне діло не хитре...  Чого нам всім не вистачає  -  то це толерантності, а нинішній еліті – елементарної вихованості.

ІСТОРІЯ НЕ ВЧИТЬ ЛИШЕ ТИХ, ХТО НЕ ЗДАТЕН ВЧИТИСЬ.

Колись Пушкар не погодився з Виговським, чиєю має бути Україна – і козацькі керівники поклали 25 тисяч козацьких голів в цій суперечці. Юля нацькувала одних молодих українців на таких же українців у формі – слава Богу, обійшлось без крові.

Свого часу Павло Скоропадський пропонував соціалістам співпрацю в уряді для розбудови України. Вони відмовились – і в уряді залишились українофоби, а українофіли-соціалісти підняли одних українців проти інших. “Бий своїх!” –так можна оцінити дії і наших опозицій будь-якого кольору.

Публічно принижувати людину, яку призначили суддею, плювати в лице людині, яку призначили прокурором, не попросити вибачення у жінки, яку від великого “патріотизму” образив, вигороджувати сина, який по п’яні побив дівчину – це характеризує представників влади, для яких всі інші в їх уяві ніщо, біомаса, потрібна лише як електорат. Перерахування всіх подвигів такого роду задля “слави” України як вказаних, так і інших політиків займе занадто багато часу. Подвиги їх дітей-мажорів висвітлюють беззубість наших правоохоронців Мене цікавить, чому за збільшення смертності внаслідок розгону ДАІ пан екс-президент не несе відповідальності? Боїмося прецендента?  Дарма.

Які ми, така і влада, іншої не буде. Яких би людей не обрали  Таку владу запрограмували прийняттям "нічної конституції, я про це вже писав. Потрібен новий Солон, але його не буде,  бо розумніших за себе не люблять обирати.

Я не в захваті від Януковича та “рукомахаючих” з його команди, але й не хочу бути разом з Моською та лише критикувати дії влади. Критиканство, та ще обіцянки порядку та кращого життя - єдине вміння опозиціонерів всіх кольорів. А от частинкою “домкрату”, який повільним, наполегливим тиском підніме Україну разом з усіма нами на потрібний для нормального розвитку рівень мені хотілося б стати. Розмов на кухні (навіть інтернетовській) для цього замало.

Бісмарк не для красного слівця сказав: “Під Садовою переміг шкільний вчитель історії”, КПРС не дарма вимагала, щоб вчителі історії були її членами. Сучасна шкільна програма історії майже дорівнює колишній інститутській – маємо результат: занадто багато цікавого “набило оскомину”, все запам’ятати неможливо. Учні не студенти, менш фізіологічно розвинуті, у них більше навчальних предметів і менше стимулів до навчання. А програми багатьох предметів наближені до колишніх інститутських. Навіщо?  Такий обсяг знань з окремих предметів потрібен науковцям, хай і отримують його в коледжах, інститутах, школярам же треба рости здоровими патріотами. Ця ж шкільна програма штампує з учнів середніх здібностей або напівдохляків-“вундеркіндів” -  або здорових невігласів, годних лише до некваліфікованої праці за кордоном. Чи не краще мати після школи здорових, спортивного вигляду патріотів України, здатних в залежності від здібностей або стати студентами коледжів з безкоштовним навчанням, або безкоштовно отримати кваліфікацію у ремісничому навчальному закладі по замовленню майбутнього роботодавця? Для здібних та обдарованих – відповідний скорочений курс індивідуально та під медичним контролем – і в коледж, поки не втратили смак до пізнання.

Рейган плутав Індію з Індонезією – це не завадило йому бути гідним президентом Америки, історію рідної державі він знав. А нашим урядовцям для престижу і підвищення платні потрібні вчені звання без обов’язкових знань і виховання.

В армії кажуть: “Жодна академія розуму не додає”, Свого часу намагався поліпшити оплату вчителів курсів підготовки до вступу в КПІ, звернувся до колеги, яка отримала вчене звання і стала державним службовцем. Зараз гидко згадати: як, вчитель буде отримувати більше за неї – та нізащо!  Не дай Бог з хама пана.  Звання державного службовця має давати не посада, а рейтинг у населення через певний період праці на будь-якій посаді. І не довічно – до першого хамства, навіть від вихованої цим службовцем дитини.

Потрібен жорсткий контроль над таким панством, час вже розбудити людську гідність, створити громади чесних людей, що будуть не “при владі”, а над нею, примушувати владу працювати на загальну користь – в першу чергу профспілкових державних чинуш. При цих громадах мають бути курси майбутніх громадян – активна та розумна еліта  “Пласта” (щось  на зразок тимурівців). Це не швидкий процес. Корумпованій владі це не потрібно. Як це зробити – треба обмізкувати громадою однодумців. І – діяти по покращанню становища вже зараз.

Тільки така опозиція варта уваги – не язиком, а справами виборювати право на владу.