Мій однополчанин пізніше за мене звільнився з лав української армії з посади заступника командира полку і пройшов по конкурсу на посаду державного службовця Він міг би ще й зараз працювати на цій посаді, здоров’я дозволяє, але... В приватній бесіді поділився, що відчував себе приниженим тим, що пенсія прапорщика, який зараз йде в запас, більше, ніж у нього, підполковника. Тому, поки можливо, перейшов на пенсію державного службовця – вона значно більша. А відповідальна робота в державній службі (на його погляд) була легшою за попередню військову. Хоча в бухгалтерії враховували те, що у нього пристойна пенсія, і тому різні надбавки держслужбовця у нього були мінімальні – але навіть це забезпечило йому пенсію, набагато більшу, ніж військова.
Однополчанин працював на ставку, я ж, вчитель, після скорочення кількості учнів працював на половину ставки, а зараз працюю чотири години на тиждень – аби не втрачати звичний стимул переборювати біль і відчувати себе потрібною людиною. Трудова книжка у мене з 1960 року, але можливості допомогти внукам мінімальні, щось ще можу лише тому, що майже не витрачаю на потрібне мені лікування.
В Пенсійному Фонді державний службовець 11 березня 2011 року порадила подати на Фонд в суд за несплату пільг дитини війни. 12 березня 2012 року отримав ухвалу апеляційного суду: рішення міського суду про виплату заборгованості за період від дати за п’ять місяців до звернення (з 12 жовтня 2010р) по день суду (загалом за 7 місяців) виплатити, а далі не виплачувати - підтвердив. Мою вимогу платити пільгу надалі суд задовольнити не може. Дослівно: “Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє, які не відбулися в часі чинним законодавством не передбачено”...Ухвала оскарженню не підлягає.
(Це дійсно так? Оскаржити цю маячню в Україні не можу?)
Хто може пояснити мені це словоблуддя державних службовців - суддів: державні службовці ПФ винні, що всупереч закону не платили, але вони й надалі можуть не платити. Чому я не отримав відповіді на таке звернення до апеляційного суду:
“Я не ставлю під сумнів відповідність Закону ухвали суду щодо пропущення терміну для звернення до суду. Я не можу зрозуміти, чому не вважаються поважними причинами:
- неможливість самостійно розібратись у всіх суперечностях законодавства, які по різному регулювали право на 30% надбавку до пенсії,
- моя впевненість, що Верховна Рада і Кабінет міністрів приймали закони чи постанови, які не порушували (обмежували) мої права і не суперечили Конституції України,
- моє переконання, що Пенсійний Фонд нараховував та виплачував надбавку до пенсії відповідно до вимог Закону та Конституції України – мені, законослухняному громадянину.
Я завжди вважав, що формула “незнання Закону не звільняє від відповідальності за його порушення” стосується лише порушників, а обов’язком державних службовців є вчасне доведення норм Закону, який захищає, до тих, кому цей захист призначений державою. А якщо на час прийняття Закону не вистачало коштів, вони мали цю надбавку зараховувати як борг держави переді мною, повідомити про це мене особисто - на який рахунок він начисляється. Порушили закон вони, покараний за їх бездіяльність я.”
Я хотів, щоб мої внуки не чекали до своєї пенсії (як я до своєї) щоб отримати вищу освіту. Я. напівсирота, з хворою матір’ю не мав можливості молодим поступити в інститут, треба було заробляти на життя. Я ще встиг в 1992 році по конкурсу пройти на безкоштовне навчання і стати дипломованим вчителем. А зараз без грошей вищу освіту не отримати...
При недемократичному самодержавстві лікар Бланк та вчитель Ульянов працею лише на своїх посадах змогли забезпечили своїм дітям можливість отримати пристойну освіту в платних навчальних закладах (Колодний. “Ленін без гриму”).
Я теж все життя до пенсії жив лише на одну зарплату... 3 роки отримував її за роботу в ливарному цеху державного заводу, потім 25 років військовим – як частина щита держави, далі – за навчання дітей в державній школі. Я на недоторканість вищих державних службовців не претендую: вони вибороли її в ніч на 26 червня 1996 року в змаганні з можливим референдумом, не про них зараз мова. Але чому ті, хто служить владі, більше захищені з пенсійного боку, ніж ті, хто служить державі, народу?
Яку державу будуємо?
Немає коментарів:
Дописати коментар