У кожного своє розуміння справедливості – як ставляться до його потреб інші, а як він сам.
Свою справедливість пралюди виборювали ще до появи у них розуму: що задовольняє потреби – справедливо, інше = ні. Розумні ватажки на перше місце ставили потреби своєї спільноти – ця справедливість не відповідала вимогам окремих осіб. Сильні – боролись, слабші – корились справедливості сильних. З розвитком суспільства ця проблема не зникала, ставала мрією слабких: кожному по потребам під захистом найсильніших, тобто богів, потім єдиного Бога, потім керівника найсправедливішої партії. Жоден мислитель не проминав цієї ідеї, усіх назв не перерахувати. В ХХ столітті почались чисельні спроби всіляких вождів побудувати держави за таким принципом. Різні партії запевняють, що лише вони спроможні втілити цю мрію. А практично відбувається все те ж саме: сильні виборюють СВОЮ справедливість для інших. В попередніх роботах (“Яка влада нам потрібна” та інших) я висловив ідею поставити над сильними періодичний дозований контроль розумних слабших. Я знаю, що жодну партію, що домагаються влади, така перспектива не влаштовує.
А може це і є рішення давньої проблеми: сила має коритись моралі розуму? На мій погляд, розумні люди, отримавши силу влади, частково втрачають через сп’яніння владою та людську жадібність можливість контролювати свої дії розумом.
Немає коментарів:
Дописати коментар